“Бути чи не бути — ось у чому питання.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: центральний екзистенційний монолог, у якому Гамлет зважує життя й смерть, дію й бездіяльність. Рядок відкриває внутрішній конфлікт героя — прагнення до справедливості проти страху невідомого повоєнного стану.
=========================
“Померти — заснути; заснути — може, й снити: ось у чому підступ.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: продовження роздумів про смерть як про сон із можливими кошмарами післясвідомості. Цей образ підкреслює страх Гамлета перед наслідками сили волі й неможливістю гарантувати «справедливий» кінець.
=========================
“П’єса — то річ, у якій я спіймаю сумління короля.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: демонструє раціональний і театральний розум героя; замість миттєвої імпульсивної помсти Гамлет обирає інтелектуальний маневр, щоб викрити провину Клаудіуса через людське зізнання.
=========================
“Слабкість — ім’я твоє: жінко!” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: гнівний уїдливий вислів, спрямований на матір; виявляє проєкцію розчарування Гамлета (у собі й в інших) на жіночність як таку. Показує його моральну вимогливість і емоційну раненість після зради.
=========================
“Іди до кляшторя.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: звернення до Офелії, де поєднуються зневага, страх за її чистоту й бажання відштовхнути її заради її ж безпеки. Фраза багатозначна: одночасно образа, захист і психологічний прийом.
=========================
“Я мушу бути жорстоким, щоб бути добрим.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: виправдання жорстоких вчинків задля вищої мети; в цих словах виявляється моральна двозначність героя — він готовий ламати, щоб відновити справедливість, але сумнівається в праві робити це.
=========================
“У цьому божевіллі є своя методика.” (В. Шекспір, «Гамлет», про Гамлета кажуть інші персонажі)
Аналіз: вислів підкреслює подвійність образу: Гамлет удає божевілля як маску, що дозволяє йому діяти і водночас ховати справжні мотиви. Це посилює тему виглядності й сутності, істини й маски.
=========================
“Яка дивина — людина! У розумі благородна, у формі досконала…” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: роздуми про людину як парадокс: велич у загальному та безнадійна марність у переживанні особистого болю. Гамлет тут ідеалізує, але й стерто відчуває відчуження від людства.
=========================
“Є у падінні горобця провидіння.” (В. Шекспір, «Гамлет»)
Аналіз: слова, що виражають примирення з долею та вищим задумом; у кульмінації твору Гамлет приймає ризикований курс, визнаючи, що контроль — обмежений, і що остаточне вирішення може належати провидінню.
=========================
“Дай мені тіла, а душі не треба.” (вільний переклад мотиву з монологів Гамлета)
Аналіз: відображає роздвоєння між вольовим прагненням діяти й моральними сумнівами; Гамлет потребує можливості діяти тілом (вчинком), але сумнівається в «душевній» правоті своїх намірів, що робить його трагедію глибоко людською.